Архієпископ говорить, що звичай залишати їжу на могилах має язичницькі корені: «Мені здається, це абсолютно радянський звичай – наливати чарку і класти шматочок хліба біля могили. Звичай залишати на могилах їжу – це язичництво, тому що богам приносили їжу, задобрювали богів. Воно залишилося в нашому звичаї Гробків».

Священнослужителі радять приносити квіти (обов’язково парну кількість) або трохи поминальної їжі, яку залишають на могилі. Водночас їсти на кладовищі не варто – це може образити душу покійного. Заборонено залишати гостинці у скляному посуді або з алкоголем, адже це вважається поганою прикметою.

Буквально це слово означає «урочисті дні». Її коріння — ще в добі язичництва. Давні слов’яни Радуницею або «весняною радістю» називали цілий цикл весняних свят — час поминання мертвих. Коли прийняли християнство, то відзначання скоротилося до одного дня — другої неділі після Великодня.

Не відвідують могили рідних у день народження померлого – вважається, що це день народження душі, а не тіла. Якщо у цей день душа померлого завітає на свою могилу, то може сильно налякати або засмутити живих, що прийшли її провідати. Така ж заборона стосується і днів ангела.

До XVII століття звичай пити традиційний англійський чай став ознакою аристократів. Основні моменти ритуалу запозичили у китайців. З Китаю привозили посуд з на …
Традиція пити шампанське в новорічну ніч почала поширюватися в Європі у XIX столітті. На території Російській імперії ця звичка з’явилася за ча …
Виявляється, що фразеологізм «скочити в гречку» – зрадити, мати позашлюбний любовний зв’язок – походить ще із козацьких часів. Козаки зі своїми дружинами й …
Звичай післяобіднього чаю виник в Англії наприкінці XVII століття серед жінок вищого класу; широко він поширився приблизно через століття або трохи більше.