Лібіхом (1840) — екологічно-економічний закон, згідно з яким відносна дія окремого екологічного фактора буде тим сильнішою, чим більше цей фактор, у порівнянні з іншими екологічними факторами, буде наближатися до свого кількісного мінімуму.

Суть закону мінімуму Лібіха Обмежувальним фактором для будь-якої важливості може бути тільки дефіцит мінеральних речовин, а й інші екологічні фактори, такі як недостатня вологість, висока або низька температура, відсутність світла або кисню.

Закон мінімуму Лібіха У 1840 році німецький вчений хімік Юстус фон Лібіх обґрунтував правило про обмежуючі або лімітуючі фактори. Це правило так і називається правилом або законом Лібіха.

Закон обмежувального чинника (закон мінімуму, закон Ю. Лібіха, 1840): найбільшу лімітуючу дію на організм, популяцію або угруповання справляють ті життєво важливі чинники зовнішнього середовища, кількість (концентрація) яких близька до мінімального критичного рівня.

Принцип “Закону мінімуму” Лібіха полягає в тому, що недосвідчені агролюбителі, звісно як і всі інші, хочуть отримати найбільший урожай зі своїх полів. Разом з …
Він звучить наступним чином: «Зелені … Цей закон — не що інше, як славнозвісна «бочка Лібіха» або ж закон лімітуючого фактору Лібіха.
Лібіх встановив, що врожай зерна часто лімітується не тими поживними речовинами, котрі вимагаються у великих кількостях, а тими, котрих потрібно небагато, однак …
Закон мінімуму Лібіха (закон обмежуючого фактора) — один із фундаментальних законів в екології, який проголошує, що найбільш значущим для орган …